Все Красные Книги > Червона книга України. Рослини

аспленій гейфлера
asplenium x heufleri reichardt (a. × alternifolium wulfen nothosubsp. heufleri (reichardt) risto et jaakko, a. germanicum weis subsp. heufleri (reichardt) a.bobr.)


Таксономічна належність: Родина Аспленієві — Aspleniaceae.
Природоохоронний статус виду: Зникаючий.
Наукове значення: Середньоєвропейський гібридогенний таксон (A. septentrionale × A. trichomanes subsp. quadrivalens D.E.Mey.) на сх. межі ареалу в його диз’юнктивній частині.
Ареал виду та його поширення в Україні: Середня і Сх. Європа. В Україні зростає на Донецькому кряжі (р. Міус, окол. с. Новопавлівка Луганської обл.), відділення «Кам’яні Могили» Українського степового ПЗ, по р. Кальміус (Мирнівський р-н) і р. Кальчик (Володарський р-н, Донецької обл.). Адм. регіони: Дц, Лг.
Чисельність та структура популяцій: Відомі лише нечисленні популяції, в яких вид представлений кількома особинами, що локалізовані в тріщинах скель.
Причини зміни чисельності: Руйнування біотопів.
Умови місцезростання: У тріщинах силікатних скель в угрупованнях екстремальних екотопів з примітивною організацією (кл. Asplenietea trichomanis). Мезофіт, сциофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 2–14 см заввишки Кореневище повзуче. Вайї пірчасті, з овально-клиноподібними сегментами, по краях нерівномірно-городчасті, нижні два сегменти віддалені від інших, іноді надрізані на 2 лопаті кожен. Черешок блискучий, яскраво-коричневий, трохи довший за пластинку вайї. Покрівець городчастий. Спороносить в липні–серпні. Розмножується вегетативно і спорами.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в відділенні «Кам’яні Могили» Українського степового ПЗ. Заборонено несанкціоноване збирання та гербаризацію рослин, порушення умов місцезростань. Потребує створення заказника в Луганській області.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Декоративне, сприяє стабілізації скельних екосистем.
Джерело: Основні джерела інформації Екофлора України, 2000; Остапко, 2001.